/Євроінтеграція у передвиборчий рік: момент істини для України та ЄС

Євроінтеграція у передвиборчий рік: момент істини для України та ЄС

2018 рік має дати відповідь на питання, чи спроможна Україна інституційно виконати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. І на жаль, це буде чи не останній шанс влади здійснити більшість передбачених Угодою змін.

Адже згідно з навігатором Угоди, що підготовлений Українським центром європейської політики, Україні необхідно буде виконати 144 завдання та наздогнати багато опущених питань за минулі роки. На сьогодні, за різними думками, її виконання оцінюють на 11-15%.

Новий рік дасть експертам як в Україні, так і в ЄС можливість краще побачити тенденції та зрозуміти, чи зможемо ми хоча б на задовільному рівні здійснити передбачені нею зобов’язання. На жаль, деякі зміни можуть не завжди подобатися більшості громадян. Варто визнати:

швидких і відчутних для суспільства змін, на кшталт запуску безвізового режиму з країнами ЄС, найближчим часом не передбачається.

За різними оцінками, позитивні зміни для суспільства, за умови вчасного виконання всіх зобов’язань, очікуються за п’ять років від початку виконання Угоди про асоціацію. Тому влада буде дедалі обережніше ставитися до тих реформ, які передбачають непопулярні заходи.

Президент України на зустрічі з активістами Революції гідності та учасниками АТО у Дніпропетровську заявив, що Угода про асоціацію є «дорожньою картою наших реформ». Відповідно, ця дорожня карта має нас кудись привести. І відповідь тут повинна бути досить чіткою в концептуальному та ідеологічному плані.

Адже Угода з ЄС – це інструмент для досягнення чогось більшого. Чого саме – відповіді у тексті немає.

Логічно припустити, що ця мета – побудова правової держави із сильними інституціями та демократичними цінностями. Саме такою має стати країна, коли ми дійдемо у 2025 році до дедлайнів наших зобов’язань перед ЄС.

Але самого лише виконання Угоди явно замало для такої трансформації. Адже формальне прийняття законодавства – тільки перші кроки до справжніх змін.

Без створення відповідних умов для реалізації ухвалених норм такі дії можуть призвести до ще більшого нівелювання сили закону в країні та зростання недовіри до інституцій.

Тут хотілося би відійти від самої Угоди про асоціацію і звернути увагу на одну тенденцію у наших відносинах з ЄС.

Професор Кентського університету Єлена Коростелева відрізняє «Політичні» питання (з великої літери – ті, що стосуються ідеології, принципів, цінностей і геополітики) від «політичних» (таких, що належать до виконавчих рішень та технічних завдань в країні і на міждержавному рівні).

Зокрема, вона звертає увагу на де Політизацію відносин ЄС з країнами «Східного партнерства». Оскільки сторони надмірно фокусуються на технічних питаннях на кшталт скасування мобільного роумінгу, цифрового ринку чи окремих інфраструктурних проектів і практично повністю відходять від діалогу щодо Політичних і концептуальних питань.

Проблемою є те, що, з одного боку, в ЄС не завжди розуміють Україну, коли більшості українців їхня позиція здається очевидною (прикладом тут може слугувати «стурбованість» європейських чиновників замість активного залучення та тиску на Януковича під час Майдану чи процес ратифікації Угоди про асоціацію в Нідерландах під час агресії Росії на Донбасі).

З іншого боку, Україна теж не завжди розуміє ЄС. Окрім невеликого пулу науковців та дипломатів мало хто може пояснити процес ухвалення політичних рішень та знаходження компромісу в Брюсселі. Тому намагання Києва включити в низку документів визнання європейських прагнень та європейського вибору України є хорошим, але надто енергозатратним процесом для підтвердження очевидного.

Замість цього варто було б розпочати злагоджений діалог з Брюсселем щодо створення нової моделі довгострокового переходу країни від політики сусідства до політики розширення.

Це б набагато ефективніше наближало нас до нашої європейської мети. Адже в Європі також шукають формулу подальших відносин з Україною та іншими східними сусідами, що підписали Угоду про асоціацію і прагнуть більшого в довгостроковій перспективі.

Однак 2018 рік має стати передвиборчим як для України, так і для ЄС.

У 2019 році в Україні відбудуться спочатку президентські, а потім і парламентські вибори. В ЄС на цей період припадають вибори до Європарламенту та процес узгодження нового складу Єврокомісії. І відповідно до останніх тенденцій, не варто виключати появи неочікуваних факторів.

Зважаючи на це, 2018 рік багато в чому визначить потенційних переможців цих перегонів. І без сумніву, цей рік дасть змогу оцінити масштаб рішень потенційних лідерів та їхній результат.

Адже подальший розвиток багато в чому залежить від сміливості приймати Політичні рішення, а разом з тим і від виконання зобов’язань перед партнерами.

Для України це означає питання, чи зможуть лідери країни правильно розставити пріоритети та відійти від статусу політиканів, що просто виконують Угоду про асоціацію (бо так треба), до статусу Політиків, які ведуть державу в ЄС і використовують Угоду для розвитку держави.

Автор: Іван Нагорняк,
аспірант Інституту міжнародних відносин

КНУ ім. Т. Шевченка
Источник: eurointegration.com.ua